середу, 27 грудня 2017 р.

Політична боротьба як прояв історичної та життєвої драми В’ячеслава Чорновола


14 грудня в актовій залі КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти» було проведено науково-методичний семінар, присвячений 80-річчю від дня народження В’ячеслава Чорновола, відомого українського політика і публіциста. У заході, організованому відділом українознавства, взяв участь доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри філології та гуманітарних наук Олексій Карпович Струкевич. 


У своєму виступі «Політична боротьба як прояв історичної та життєвої драми В.Чорновола» він торкнувся маловідомих фактів політичної діяльності В’ячеслава Максимовича.  
«Закінчивши університет й отримавши диплом, В.Чорновіл пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя боротиметься за свободу України.
Він ніколи не зраджував своїх однодумців. За відмову давати свідчення у справі братів Горинів отримав 3 місяці примусових робіт. Засуджений 4 рази. В один з років витримав 83 допити і ніколи не свідчив проти друзів.
У травні 1966 року опублікував документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?». Потім – збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців») з матеріалами про арештованих у 1965 році шістдесятників.
4 вересня 1965 р. разом з І.Дзюбою та В.Стусом на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» протестував проти ув’язнення українських інтелігентів. Цей протест вважається першою акцією відвертого протистояння радянському тоталітаризму. Однак забувають про гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Шевченкові у с. Шешори на Гуцульщині, виголошену 8 серпня 1965 р.
4 листопада 1967р. В.Чорновола було ув’язнено на три роки у табори суворого режиму. До речі, це евфемізм: засновники совєтського государства Ленін і Троцький їх називали концтаборами, і лише з 1933 року починають називати ВТТ (СР).
Після виходу на свободу у 1970 р. організовує видання підпільного журналу «Український вісник» – хроніка українського спротиву. 1972 р. знову арешт, 6 років таборів і 3 роки заслання. Щоб виправдати себе і позбавити ідейних борців з комуністичним режимом статусу політв’язнів, радянська влада засуджувала їх за звинуваченнями у грабіжництві, зґвалтуваннях, хуліганстві, зберіганні холодної зброї, наркоманії і т.ін.
Борячись за статус політв’язня, В’ячеслав Чорновіл проводить акції протесту, голодування. Понад половину табірного терміну провів у  ШІЗО (штрафному ізоляторі) і ПКТ (приміщення камерного типу). Письменник-дисидент Михайло Хейфец книгу про Чорновола назвав «Зеківський генерал». У 1980 році на засланні знову арешт, за сфабрикованою справою засуджено на 5 років (120-денне голодування).
У 1983 році звільнений за протестом прокурора Якутії без права повернутися в Україну. Лише зміна суспільно-політичної ситуації дозволила йому побачити Батьківщину в травні 1985 р. У 1987 відновлює видання «Українського вісника», вже наступного року влада розпочала кампанію «видворення Чорновола з України». Незважаючи на це, В.Чорновіл відроджує УГГ і разом з Красівським перетворюють її в УГС – партію, яка стала першою відкритою опозиційною силою КПРС. Був її головою.
8-10.09.1989 р. створено Народний Рух України. Далі його політична діяльність відбувалася в нас на очах протягом 1990 – 1992 як голови Львівської облради і як депутата Верховної Ради, поки він не загинув 25.03.1999 р. на шосе під Борисполем. Він не став Президентом України, але став її національними Героєм, посмертно.
Філософський і стратегічний спосіб мислення у нього виховували мордовські табори. Про В.Чорновола та його феномен ще напишуть десятки книжок. Ми б сьогодні взялися окреслити лише ту головну суперечність, на перехрестя якої він потрапив у незалежній Україні.
З одного боку, він представляв ту надзвичайно ослаблену окупаційним радянським режимом силу, яка без надії таки боролася за суверенну Україну й раптом отримала її як Божий дар.
Підкреслимо, не виборола, а отримала як дар борців за незалежність у 1917–1921 рр. Однак у 1991 р. незалежна Україна з’явилася на карті світу не внаслідок опозиційної діяльності національної контреліти. На жаль, вона була надзвичайно ослаблена терором компартійно-радянської влади. Суверенною Україна стала і не внаслідок широкого народного руху. Щоб його організувати і повести за собою, потрібна була знову ж таки набагато чисельніша і політично досвідченіша (насамперед, менш романтична) політична контреліта.
Незалежність стала наслідком щасливого збігу обставин. Злякавшись приходу до влади у Кремлі демократів на чолі з Єльциним, стара компартійно-радянська еліта УРСР поміняла гасла з комуністичних інтернаціональних на державницькі національні й зуміла утримати владу в своїх руках. Але вона, як завжди, лише пристосовувалася. Ініціативу проявляв саме В.Чорновіл. Саме йому належить ініціатива проголошення Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення Незалежності України.
Справжнім державницьким силам вона поступилася лише окремими позиціями у державно-адміністративному апараті, а потім почала успішно виштовхувати чужорідні тіла зі свого середовища.
Ситуація, в якій опинився В. Чорновіл та його соратники виявилася двоїстою. З одного боку, вони отримали незалежну українську державу, за яку відчайдушно боролися, але практично одразу стали зайвими у ній. Стара еліта згуртувалася навколо Л. Кравчука. Вона не мала ніяких сентиментів щодо незалежності України, тому Л.Кравчук (а потім Л.Кучма) мали у своєму розпорядженні лише один засіб прив’язати цю еліту до ідеї та практики української державності – дати їй можливість приватизувати суспільне майно в особливо великих розмірах. Засобом захисту майна таких масштабів могла бути лише суверенна Українська держава.
Філософське і стратегічне бачення історичної долі України В.Чорноволу було притаманне безсумнівно. Він розумів сутність історико-соціальних та економічних процесів, що охопили Україну, і, впевнений, ніяким чином не прагнув піднімати народ проти законної, хоча й національно несвідомої влади. А його, тоді у переважній масі теж національно несвідомого, можна було б згуртувати навколо себе лише соціальними гаслами. Так свого часу успішно відібрали владу в гетьмана П.Скоропадського лідери Української революції В.Винниченко та С.Петлюра. Проте вони не зуміли протистояти більшовикам, які обманули народ ще радикальнішими соціальними гаслами. Соціально-політична ситуація наприкінці ХХ ст. чимось повторювала ситуацію початку століття. Спроба рішучої боротьби В.Чорновола проти української пострадянсько-компартійної влади, що стрімко олігархізувалася, неминуче призвела б до ослаблення чи й поразки цієї влади. Ослабленням, якщо не поразкою, не могли б не скористатися комуністи в Україні та політичні яструби сусідньої Росії. Використовуючи ностальгію мешканців України за соціальними стандартами СРСР та міфи комуністичної доби, вони отримали б гарну можливість знищити відроджувану українську державу.
Такі міркування неминуче обмежували діяльність В.Чорновола тісними рамками «конструктивної опозиції». Спробу ж перейти до «непримиренної опозиції» обірвала смерть. На думку більшості аналітиків – нагла смерть, влаштована з метою усунення В.М.Чорновола від участі у президентських виборах.
Політики й історики недоречно згадують його ідею федералізації. А будь-яка ідея є конкретно історичною. Її треба аналізувати у контексті конкретного часу, обставин, сил, які тоді визначали зміст життя.

Неймовірно, але він уміхається навіть на тюремній світлині…»

пʼятницю, 15 грудня 2017 р.

Екскурсія Музеєм освіти Вінниччини

З 6 по 8 грудня в академії проходив Всеукраїнський науково-практичний семінар для завідувачів кабінетами (методистів) фізики обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти "Оновлення змісту і практики навчання фізики".
Для учасників заходу було проведено екскурсію Музеєм освіти Вінниччини, створеного на базі закладу. Цікаві та навіть рідкісні музейні експонати представив  Олексій Карпович Струкевич.
Він зазначив, що музейна експозиція "Освіта Вінниччини" розпочинається ХVІІ століттям, адже 1632 року у Вінниці було створено філію Києво-Могилянського колегіуму, очоленого професорами Атанасієм Кальнофойським і Софронієм Почаським, яких до Вінниці відрядив особисто митрополит Петро Могила.
Детальніше представлене шкільне життя, побут учителів та учнів від початку ХІХ століття. Поряд з навчальною тематикою відображено й такі розділи, як: "Учні байдикують на уроці", "Учителі збираються вранці до школи". Особливе місце належить висвітленню сьогодення України, зокрема матеріалам про учасників революції Гідності та російсько-української війни.
Завершується експозиція відомою книгою "Історія Русів" з бібліотеки Севастопольського військово-морського ліцею, який наразі перебуває тимчасово і обовязково повернеться у бібліотеку звільненого Севастополя.



Більше фото