У першій половині XVI ст. в Європі набув
поширення антикатолицький рух, який дістав назву Реформація. Прибічники руху
вимагали обмеження влади духовенства, здешевлення обрядів і проведення їх
національними мовами, відміни церковного землеволодіння та ін.
У кожній країні Реформація мала свої
особливості. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в
поширенні нових (протестантських) віровчень, скільки в застосуванні
реформаційних ідей для оновлення православ'я, що перебувало у кризовому
становищі. Насамперед православні підтримали думку про використання в церковних
обрядах живої української мови. Утілення цієї ідеї потребувало високоосвіченого
духовенства, наявності національних шкіл і друкарень. У середині XVI ст. в
Україні з'явилося Святе Письмо, перекладене українською мовою. Найвідомішим є
Пересопницьке Євангеліє, перекладене так званою «простою мовою» Михайлом
Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556—1561
pp.
У другій половині XVI ст. в Україні поруч із
посиленим наступом католицизму деякого поширення набула одна з течій
протестантизму — соцініанство. Назва течії походить від імені головного
теоретика-богослова ФавстаСоціна. Основою віровчення соцініан було визнання
істинним з трьох осіб Святої Трійці лише Бога-Отця. Іісус Христос відповідно до
соцініанських принципів мав людську природу, а його місія полягала в
посередництві між Богом і людьми. Дух Святий не є особою, а тільки проявом сили
Божої. Людина має свободу, волю, природну чистоту. Соцініани заперечували ікони
та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари як
посягання на образ Божий — людину.
Соцініанство прийшло на українські землі з
Польщі й було особливо популярним на Волині. Центрами соцініанства були
містечка Киселин та Гоща, де соцініани заснували свої навчальні заклади, а
також Острог, Берестечко, Ляхівці, Дорогостаї, Корець, Кременець.
Контрреформація
на українських землях
Люблінська унія 1569 р. створила умови для
активної діяльності на українських землях єзуїтів — ченцям католицького ордена,
які в умовах Реформації відстоювали позиції католицизму.
1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в
Ярославі (Галичина), а незабаром єзуїтські школи з'явилися у Львові, Кам'янці,
Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгороді-Сіверському і в Києві. Вплив єзуїтів на
громадсько-культурне життя України однозначно оцінювати не можна. З одного
боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень
європейської науки. Єзуїтські колегіуми — найкращі на той час навчальйі заклади
в Україні — приваблювали дітей православної заможної верхівки українства.
Платою ж за навчання в єзуїтських навчальних закладах нерідко ставало зречення
батьківської віри, а відтак і національності. Тим паче, що після Берестейської
унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.
Острозька
академія
Першою в Україні національною школою вищого
рівня була Острозька Академія, заснована близько 1576—1580 pp. у маєтку князя
Костянтина-Василя Острозького на Волині. Першим ректором академії був
український шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький.
Працювали в академії випускники європейських
університетів, відомі культурні діячі Іван Федоров, Андрій Римша, Василь
Суразький, Дем'ян Наливайко, Іван Вишенський, ієромонах Кіпріан. В Острозі
викладалися «сім вільних наук»: граматика, риторика, діалектика, арифметика,
геометрія, астрономія, музика. Провідне місце в програмі навчання посідало
вивчення трьох мов: слов'янської, грецької та латини. Острозька академія, як і
всі школи того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість. З академією
пов'язані імена багатьох політичних та релігійних діячів, серед яких були Петро
Сагайдачний, Іов Борецький, Мілетій Смотрицький. Зі смертю К. Острозького (1608
р.) академія поступово почала занепадати.
Поява
книгодрукування в Україні
Видатною подією національно-культурного
відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило
культурний розвиток в Україні.
Точна дата початку книгодрукування в Україні не
відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у
Львові. Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська
друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий
львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і
монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV
підтвердив привілеєм 1469 р.
1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов
перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час
перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт»
(1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 p.). Це
було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою.
З-поміж перших українських книжок були граматики
(підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.)та «Граматика словенська»
(1596 p.). «Адельфотес» — греко-слов'янська граматика, складена у Львівській
братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений
Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» — першого українського
друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською
мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала
«Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох
століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України,
Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.
Києво-Могилянська
академія
У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври
Петро Могила заснував при лаврі школ у вищого типу, яку через рік було
об'єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською колегією (з
1701 р. — Київська академія). Ця школа, зберігаючи національні традиції,
прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Викладання велося
латинською мовою. Курс навчання тривав 12 років. В академії було вісім класів,
а кількість предметів перевищувала ЗО. Основу навчання складали «сім вільних
наук», які поділялися на «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і
«квадріум» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Усі вищі науки в
Києво-Могилянській академії, як і скрізь у Західній Європі, викладалися
латиною. Проте дбали тут і про належне знання української мови. Нею писалися
літературні твори ї наукові трактати, вірші, літописи тощо.
Києво-Могилянська академія довгий час була
єдиним вищим всестановим навчальним закладом України і всього православного
світу.
Церковна
реформа Петра Могили.
У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету
православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви,
першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з-поміж ченців і
духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади
двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були
здійснювати єпархіальні собори.
Перешкодою у реорганізації церкви було право магнатів втручатися у справи
церкви в межах їхніх володінь. Крім того, із розвитком братств в Україні
посилився вплив мирян на церковні справи, часто братства підпорядковували собі
духовенство. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала
владу духовенства.
Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах.
Важливою подією стала поява твору «Православне сповідання віри», написаного
настоятелем Києво-Печерського монастиря ІсайєюТрофимовичем за активної участі
Петра Могили. Твір, у якому викладалися основи православної віри, було схвалено
константинопольським патріархом та затверджено собором східних патріархів у
Яссах. Перекладене багатьма мовами, «Православне сповідання віри» поширювалося
не лише в православних країнах, а й серед католиків і протестантів. Сам Петро
Могила був автором двох надзвичайно важливих церковних книжок — «Служебника» й
«Требника».
«Служебник» собором 1629 р. був проголошений як обов'язковий для кожного
священика. У ньому подавалися уточнені повні тексти Богослужб — уранішніх,
обідніх (літургій), вечірніх.
«Требник» вийшов друком у Лаврській Друкарні 1646 р. Він містив докладний опис
і порядок здійснення найрізноманітніших Богослужб (треб), таких як вінчання,
хрещення, похорон, освячення нової хати, молебні з приводу неврожаю, хвороб,
подорожей, початку навчання тощо.
Петро Могила зібрав навколо себе освічене духовенство, яке взяло у свої руки
церковні справи, усунувши становище, за якого освічені братчики вирішували
різні релігійні питання. Свою роль у врятуванні православної церкви у найбільш
скрутні для неї часи братства виконали. Нові часи вимагали консолідації церкви.
Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й
культурного життя України, важко переоцінити. Недарма час, протягом якого
Могила був митрополитом, називають Могилянською добою. За визначні заслуги
перед Українською православною церквою 12 грудня 1996 р. Петро Могила був
канонізований — визнаний Святим.
У суспільно-політичному житті
багатьох країн Європи XVI ст. велику роль відіграла Реформація. Цей могутній,
антифеодальний в своїй основі, рух, зумовлений глибокими соціальними
суперечностями тогочасного суспільства, проявлявся у формі нових релігійних
вчень.
У Реформації було багато напрямів,
що відбивали інтереси різних класів та соціальних прошарків. Представники
радикальних течій, виражаючи інтереси пригноблених сільських і міських низів,
закликали до боротьби проти основ феодального ладу; середні міські верстви та
міська верхівка виступали за обмеження сваволі феодалів, дешеву церкву і
підпорядкування її своїм інтересам; частина світських феодалів також прагнула
поставити церкву під свій контроль і збагатитися за рахунок її маєтків.
Реформаційний рух на Україні
розгорнувся в той період, коли у Речі Посполитій вже почався наступ
контрреформації. На Україні, як і всюди, реформація була зумовлена місцевими
сопіально-економічними й політичними відносинами. В той же час на її
ідеологічному оформленні позначилися тісні культурні взаємини України з Росією
та Білорусією, а також із Польщею і країнами Західної Європи. Так, у 70-х роках
XVI ст. на Волині оселилися найвизначніший представник російського
плебейсько-селянського єретичного руху Феодосій Косой та його однодумець
Ігнатій. Вони викривали церкву як захисника інтересів панівних класів,
відкидали церковні догми й обряди. Погляди їх, за свідченням сучасників,
користувалися на Волині значною популярністю. У XVI і першій половині XVII ст.
в міщанських колах поширювалися твори західноєвропейських лютеранських і
кальвіністських авторів та представників радикальної течії антитринітаріїв
(тих, хто відкидав догму про троїстість бога).
У другій половині XVI — на початку
XVII ст. частина українських, білоруських, литовських (магнатські й шляхетські
родини Воловичів, Огінських, Сапєг, Ходкевичів та ін.), а також тих польських і
угорських феодалів, що мали маєтки на Україні, прийняли кальвінізм. Близько
1553 р. кальвінізм прийняв такий впливовий магнат, як литовський канцлер М.
Радзівілл. В останній чверті XVI ст. український феодал князь О. Пронський
перетворив у значний центр кальвінізму м. Берестечко на Волині. Брацлавський
воєвода Ян Потоцький поширив кальвіністську релігію в містечку Панівцях на
Поділлі, у м. Гвіздці в Галичині та інших своїх маєтках. Громади кальвіністів
виникли і в деяких інших місцевостях, зокрема в Перемишльській і Холмській
землях Руського воєводства, Белзькому і Підляському воєводствах, на Закарпатті.
Нерідко шляхта, зокрема на Закарпатті, пробувала силою навернути своїх кріпаків
до «нової віри», але кальвінізм, чужий народним масам, не мав успіху серед
селянства.
Феодали, здебільшого великі й
середні, підтримували кальвінізм, бо він виступав проти католицизму й давав,
отже, релігійну санкцію на захоплення земельних володінь католицької церкви,
водночас не порушуючи основ феодально-кріпосницького ладу; крім того, сам
устрій кальвіністської церкви — виборність із світських осіб старійшин та
проповідників («міністрів»), що стояли на чолі кальвіністських громад, —
відкривав перед феодальною аристократією широкі можливості для захоплення
керівництва новою церквою з метою використання її, зокрема, у боротьбі проти
посилення королівської влади.
Реформація на Україні була також
однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення й полонізації
населення. Серед православних поширювалися протестантські переклади біблії,
кальвіністський «Катехізис» Симона Будного, опублікований у м. Несвіжі
білоруською мовою, збірки протестантських проповідей. Серед освіченої частини
православного духівництва знаходила відгук ідея перекладу біблії зрозумілою
народові мовою і критичного, раціоналістичного підходу до біблійних текстів.
Протестантськими виданнями користувалися, зокрема, при перекладі на українську
літературну мову Пересопницькогоєвангелія (1556—1561), євангелія В.
Негалевського (1581), Крехівського «Апостола» (60-ті роки XVI ст.). У цей же
час на Закарпатті з'явилася така пам'ятка староукраїнської літературної мови
другої половини XVI ст., як Нягівські повчання на євангельські теми. Автор її,
не пориваючи з православ'ям, ряд питань висвітлює з кальвіністських позицій.
Але вже наприкінці XVI — на
початку XVII ст. більшість феодалів-кальвіністів повернулася до католицької віри,
що пояснюється насамперед посиленням антифеодального руху. В таких умовах
панству було невигідно і навіть небезпечно нападати на католицтво, підпору
феодальних порядків, знаряддя духовного поневолення народних мас. Відхід
феодалів від кальвінізму супроводжувався посиленням наступу контрреформації і
переслідуванням усіх некатоликів.
Особливо жорстокого переслідування
зазнало ліве крило антитринітаріїв, що, відбиваючи інтереси міського плебсу й
селян, висувало вимогу ліквідації кріпосництва. На початку XVII ст. в
антитринітарському русі взяли гору більш помірковані социніани — послідовники
італійського гуманіста і реформаційного діяча ФавстаСоцина. Социніани з
раціоналістичних позицій критикували церковні догми, виступали за свободу
совісті як умову морального вдосконалення людини. Найбільшого поширення цей рух
набув на Волині й частково в західній частині Київщини в другому — третьому
десятиріччях XVII ст. У 30—40-х роках XVII ст. репресії проти социніан
посилилися, а в 1658 р. социніанство було остаточно заборонене сеймом Речі
Посполитої.
Критика кальвіністами й
социніанами вчення і практики католицизму, залучення ними світських людей до
керівництва церковними громадами, проповідь раціоналізму, виступи представників
лівих течій проти кріпосництва — все це сприяло активізації
суспільно-політичного життя.
Методичні матеріали надані Всеукраїнською
громадською організацією
«Міжнародний шкільний проект Україна-США»
